У сім'ї важлива не стать партнера, а зв'язок без кордонів

Ян, 38 років. Сім'я з 2 чоловіків.
Розкажіть історію своєї родини.

Ян: Нашій сім'ї скоро виповнюється рік. Познайомилися ми в соцмережах. Зустрілися в той же день. Це було кохання з першого погляду. Жити разом вирішили на третій місяць знайомства й це рішення прийшло якось само собою.

Наша пара не цілком звичайна для України — він чорношкірий, я білий. У нашому районі ми — «зірки». Ще й говоримо між собою іноземною (для цих широт) мовою. Спочатку для обивателів це був просто культурний шок. Хоча, мушу зазначити, що за весь цей час із расизмом ми жодного разу не стикалися. З людською дурістю — так, але не з расизмом.

Єдине, що ми відчуваємо, пов'язане з расизмом — страх. Наш власний, внутрішній страх. Мої батьки живуть у невеликому провінційному містечку. І, хоча вони всією душею щиро вже двадцять років приймають мене, люблять у всій моїй нестандартності, повезти туди свою кохану людину я не можу. Розумію, як потім на моїх батьків будуть дивитися у їхньому містечку. Це єдине, що затьмарює наші стосунки. Можливо, коли-небудь я подолаю цей страх, хто знає...

Як ви думаєте, така сім'я, як ваша — часте явище в Україні та світі?

Якщо мова про одностатеві сім'ї, то я знаю безліч таких пар у всьому світі. Адже все залежить від рівня культури загалом по країні. Коли рівень високий — як, скажімо, у Канаді чи Японії, то проблем взагалі жодних немає. А коли рівень низький і обмежується лише дурманним телевізором... Як казав один політик із минулого: «Маємо те, що маємо». Уся толерантність полягає саме в цьому — у рівні культури й освіченості.

Що стосується пар із різним кольором шкіри, гадаю, тут рівень культури потрібен ще вищий. Тому їх менше. Але статистики я не знаю, тому стверджувати не беруся. Єдине можу сказати — для Парижа, Монреаля, Лондона, Берліна, Брюсселя це ситуація дуже поширена.


Є люди, які не визнають вашу сім'ю "сім'єю". Що б ви сказали таким людям?

Таких людей у моєму оточенні немає, бо вони в моєму оточенні не потрібні. Я намагаюся оточувати себе людьми розумними. Решта мені нецікаві. Тому і сказати нічого. Намагаюся просто навіть не вступати в ці дискусії і триматися далі від таких упереджень.
Як ви думаєте, така сім'я, як ваша — часте явище в Україні та світі?

Якщо мова про одностатеві сім'ї, то я знаю безліч таких пар у всьому світі. Адже все залежить від рівня культури загалом по країні. Коли рівень високий — як, скажімо, у Канаді чи Японії, то проблем взагалі жодних немає. А коли рівень низький і обмежується лише дурманним телевізором... Як казав один політик із минулого: «Маємо те, що маємо». Уся толерантність полягає саме в цьому — у рівні культури й освіченості.

Що стосується пар із різним кольором шкіри, гадаю, тут рівень культури потрібен ще вищий. Тому їх менше. Але статистики я не знаю, тому стверджувати не беруся. Єдине можу сказати — для Парижа, Монреаля, Лондона, Берліна, Брюсселя це ситуація дуже поширена.


Є люди, які не визнають вашу сім'ю "сім'єю". Що б ви сказали таким людям?

Таких людей у моєму оточенні немає, бо вони в моєму оточенні не потрібні. Я намагаюся оточувати себе людьми розумними. Решта мені нецікаві. Тому і сказати нічого. Намагаюся просто навіть не вступати в ці дискусії і триматися далі від таких упереджень.
Що для вас "нормальна сім'я"?

Та, де є любов, взаємна підтримка, взаєморозуміння. Коли, навіть перебуваючи на іншому кінці земної кулі (а по роботі я літаю світом регулярно), ти нутром чуєш, знаєш, що відчуває, що робить твій партнер. І не помиляєшся. Ось це — сім'я. Зв'язок без кордонів.

Сім'я — це також спільний проект. Якщо хочете — бізнес, зроблений за правильним бізнес-планом. Сім'я — це створення, побудова. Сім'я — це спільні інтереси, спільні друзі. Сім'я — це злиття, спільність. Сім'я — це коли ти боїшся померти пізніше партнера.

Загалом, я не бачу різниці між сім'єю двостатевою та одностатевою. Одне й теж. Головне, щоби мізки були. Тоді й сім'я міцна.


Розкажіть про свої сімейні цінності.

Підтримка. Розуміння. Тепло. Самопожертва — але тільки часткова. Чесність. Відкритість. Радість.

Партнер має бути однодумцем. Тобто людиною, на яку можна цілком покластися. Інакше це не сім'я, а катування. У моєму життєвому досвіді такі тортури бували.


Чи важливе для вас питання офіційного оформлення ваших взаємин і чому?

Я багато про це думав. Особисто для мене це важливо — як символ, не більше. Усі інші питання — фінансові, спадкові, побутові, медичні — можна вирішити й поза шлюбом. Але сам факт…

Я не впевнений, що ми доросли до «офіційного оформлення», але знаю одне: якщо до цього дійде, то це буде серйозно. Це не буде схоже на традиційне весілля, з горою гостей, їжі й так далі. Ні, це серйозний сакральний крок, у якому важливі тільки дві людини — він і я. Усе, більше нікого. Яхта, рояль, квіти, священник, наше власне Таїнство.


Текст: Аліна Шубська
Фото: Нікіта Карімов
Ілюстрація: Наталя Целюба
Made on
Tilda