Брак штампа в паспорті духовності не заважає

Валентина і Володимир, разом 35 років, є син, 33 роки. Ромська родина
Розкажіть історію своєї родини.

Валентина: Я народилася в Росії, а у 80-х роках ми з батьками переїхали жити в Україну, у місто Переяслав-Хмельницький. Я одразу влаштувалася там на роботу в магазин і в один із прекрасних днів туди зайшов молодий чоловік, Володимир. Він одразу побачив, що я ромка, і я побачила, що він — ром. Зовні ми це розуміємо. Ми познайомилися й почали зустрічатися. Майже два роки зустрічалися, а потім одружилися. Ось уже 35 років живемо разом. Ми маємо сина, йому 33.

У ромських родинах є свої традиції й моральні устої — тоді не було заведено зустрічатися так довго, як ми, відразу з'їжджалися.

Але попри те, що моя мама була справжньою таборною ромкою й кочувала до 14 років, вона завжди давала своїм дітям можливість і право вибору. Але й ми знали міру дозволеного. Так що батьки із самого початку не заперечували, щоби ми зустрічалися. І він став моїм першим чоловіком, причому все сталося тільки після весілля, як у нас і належить.


Як ви думаєте, така сім'я, як ваша — часте явище в Україні та світі?

Сьогодні роми зробили крок далеко вперед у напряму адаптації традицій до сучасності, зокрема, що стосується стосунків між чоловіком і жінкою. З'явилося більше можливостей зустрічатися й пізнавати одне одного, а не так, як раніше: батьки посватали — відразу одружилися.

Але й досі залишається досить багато сімей, які спираються передусім на традиції, не допускають стосунків до весілля, одружуються з волі батьків.
Усе це залежить від того, де і як живуть люди: місто це чи село, яка щільність населення, наскільки вони інтегровані. Роми дуже різні навіть у межах однієї країни, традиції і звичаї теж у чомусь збігаються, а в чомусь у кожної групи свої.
Що стосується взагалі ромських сімей, їх в Україні дуже багато. Тільки не всі мають офіційний статус.


Є люди, які не визнають вашу сім'ю «сім'єю». Що б ви сказали таким людям?

Дійсно, деякі групи ромів з іншими традиціями, мораллю і звичаями, де збереглися старі погляди на шлюб, можуть і досі вважати, що створювати сім'ю за нашим принципом — неприйнятно. І можуть не приймати наш сімейний уклад. Але в більш інтегрованому ромською суспільстві наша сім'я абсолютно звичайна.
Що для вас "нормальна сім'я"?

Для мене це однозначно чоловік і жінка. Інші варіанти я не засуджую, просто сім'я для мене — це саме такий союз. Я й не знаю серед ромів одностатевих сімей.

Штамп у паспорті не обов'язковий, роми взагалі не прагнуть ставити штамп. Живуть разом — значить, сім'я.

Що стосується дітей, якщо пара їх мати не може, то сім'я цілком може бути й без дітей. А якщо може, то для мене логічно прагнення завести і виховувати дитину, якщо дві людини вирішили створювати сім'ю.


Розкажіть про свої сімейні цінності.

Якщо ви познайомитеся зі мною, то побачите, що я досить прогресивна людина. Але глибоко всередині й у своїй родині я вважаю, що інтеграція не повинна впливати на наші традиції та звичаї.

Сьогодні сім'ї розпадаються дуже швидко і я вважаю, що спиратися насамперед на почуття й любов, можна тільки в молодості. Для довгого спільного життя потрібно проявити і гнучкість, і мудрість. Найперше важливо цінувати те, що зародилося на самому початку стосунків, коли люди прийняли рішення бути разом. Цього не можна втратити.

Скажу як жінка, тому що не можу говорити за всіх — ми дуже різні з чоловіками. Я вважаю, що жінка завжди має бути мудрішою, не віддаватися емоціям, не рубати з плеча. І не важливо: ромка вона, чи ні. Раніше я думала, що це тільки в нас такі принципи, але спілкуючись із жінками з різних країн, зокрема європейських, я бачу, що у всіх сім'ях усе відбувається приблизно однаково. Й ось саме жінка має для себе вирішити: вона хоче, щоб емоції переважали над розумом, або щоби сім'я була міцною.

Потрібно тонко відчувати межу, щоби за емансипацією не втратити гнучкість, м'якість і мудрість. Водночас чоловікові не потрібно говорити, що жінка — шия. Йому неприємно це чути. Скеровувати чоловіків потрібно делікатно, бути сірим кардиналом.


Чи важливе для вас питання офіційного оформлення ваших взаємин і чому?

У ромів це не так уже й важливо. Навіть молоді роми, які інтегровані й не дуже близькі до традицій, не поспішають одружуватися. Я вважаю, що штамп — особиста справа кожного. Якщо людині це дає якийсь статус і він вважає себе неповноцінною в стосунках без штампа — краще його поставити.

Для мене ж особисто штамп важливий тільки з погляду соціальних і юридичних питань. Для духовності штамп не відіграє жодної ролі.

Текст: Аліна Шубська
Фото: з родинного архіву
Ілюстрація: Наталя Целюба
Made on
Tilda