Сім'я — це не голова і шия. Це ціле тіло

Сара й Аня, лесбійська ромська родина з дітьми
Розкажіть історію своєї родини.

Сара: З Анею ми познайомилися 17 років тому. Вона працювала офіціанткою в барі, куди я часто ходила. Відразу мені сподобалася: така маленька і смішна! Ми спочатку спілкувалися як офіціантка і клієнтка. Потім потрапили в спільну компанію, там вона зустрічалася з дівчиною, а ми дружили. Багато хто наговорював на мене Ані, мовляв, навіщо ти з нею дружиш, ти не знаєш, що вона за людина. Вона нікого не слухала. Потім вона посварилася зі своєю дівчиною, але я тоді не стала залицятися. Навпаки досить довго намагалася їх примирити — не хотіла заважати чужим стосункам, у яких ще може бути шанс.

Але коли їхню пару так і не вдалося врятувати, я все ж почала приділяти їй увагу. Якось сильно напилася, купила букет троянд, на очах у половини Одеси з цим букетом полізла на її паркан і почала кликати. Вона за цим букетом навіть мене не побачила, але каже, одразу зрозуміла, що то була я. Тоді діалогу не вийшло: я так напилася, що прямо з паркану мене відвезли додому відсипатися.

А потім вона приїхала до мене як подружка, посварилася з моїм колишнім чоловіком, з яким у нас спільні діти й хороші взаємини. Я грубо відповіла, що вона може забиратися, раз їй щось не подобається. Але вже після того, як вона поїхала, я найняла водія з охороною, ми приїхали до неї додому і вкрали як справжню наречену за циганським звичаєм.

Так і живемо разом майже 8 років. Знімаємо окрему квартиру.

Її діти здогадувалися про те, що вона лесбійка. Особисто я з її дітьми нормально спілкуюся, але мало — вони живуть у Придністров'ї. Мої діти виросли зі мною, у такому середовищі, вони й до Ані нормально ставляться і взагалі приймуть будь-яку людину, яка буде жити зі мною. У сім'ї я головна, можна сказати, у нас такий собі патріархат — як я скажу, так і буде.

Моя мама спочатку ставилася упереджено до Ані, але через п'ять років нашого спільного життя навіть стала їй тортики передавати. Можна сказати, що моя сім'я повністю її прийняла, її сім'я мене — ні. Але ми живемо окремо й нам на це однаково.

Як ви думаєте, така сім'я, як ваша — часте явище в Україні та світі?

Одностатеві сім'ї в Україні — поширене явище. Просто дуже багато з них ще ховаються, вигадують легенди, чому живуть разом або намагаються зайвий раз не висовуватися. Нас досі з Анею багато хто вважає сестрами — ми схожі, тільки вона маленька, а я велика. А коли дізнаються, що ми сім'я — шушукаються за спиною. Але цього все менше, тим більше я крупна й мене побоюються.

Я гадаю, у країні багато не тільки лесбійських сімей, але й гомосексуальних, і сімей із трансгендерними людьми. Я сама жила з трансгендерною жінкою.


Є люди, які не визнають вашу сім'ю "сім'єю". Що б ви сказали таким людям?

Нещодавно я проводила захід. Ми зробили постановку на 25 хвилин про камінг-аут. Називається "Різдвяний експрес", там пара їде в плацкарті й зустрічає різних людей: трансгендерів, бігендерів, лесбійку.

Коли ми зробили цю постановку, у залі сиділо людей сорок і ще людей сто стояло на вулиці. І хтось плакав, хтось плескав, хтось сидів у шоці й мовчав. І я знала, що серед них були дуже гомофобні люди. Одного з них я впізнала, він у нас на одеському Прайді кидався пляшками з запальною сумішшю. І його спитали щодо постановки. Він сказав: "Спасибі Сарі. Я зрозумів, що не люблю "таких людей" тільки тому, що їх не знаю". І всі почали аплодувати.

Коли нас називають грубими словами, я пропоную подивитися на мене, мою освіту, моїх дітей і відповісти на питання, де конкретно криється причина цієї ненависті. Якщо є якісь претензії конкретно до моєї особистості — можемо знайти компроміс. При чому компроміс для мене — це завжди "з якого боку вас обійняти?" І мені в моєму дуже гомофобному районі вдалося обстояти позицію, що наша сім'я — нормальна. І моя маленька внучка пишається, що бабуся живе з бабусею. Навіть у школі хвалилася цим, чим шокувала непідготовлену громадськість.
Що для вас "нормальна сім'я"?

Насамперед, це стосунки, побудовані на повазі та розумінні. Коли можна прийти додому й тебе зрозуміють, просто подивившись в очі, без слів. Накриють на стіл, підтримають у важку хвилину.

Так, у ній може бути все: і злість, і ненависть, але й усмішка, і добре слово. Не буває сімей, які живуть рівно й без конфліктів. Важливо будь-які емоції, хороші чи погані, поважати й розуміти.

Однаково, скільки там людей, якої вони статі, чи є в них діти. Дурниця, що сім'я, це коли чоловік — голова, а дружина — шия. Сім'я — це одне тіло.

Розкажіть про свої сімейні цінності.


Це, передусім, взаємопідтримка. Коли кожен допомагає тим, чим може. Зараз Аню депортували в Придністров'я. Я, знімаючи квартиру тут, знімаю для неї квартиру ще й там.

У мене проблеми зі здоров'ям, і коли було ускладнення, я лежала й не могла ходити. Моя дружина прибирала за мною, хоча вона тендітна, а я важу 135 кілограмів. Не спала цілодобово, доглядала за мною.

Для нас важливо, навіть якщо ми у сварці, розуміти, що без взаємної підтримки кожній із нас буде погано.

Чи важливе для вас питання офіційного оформлення ваших взаємин і чому?

Буквально пару днів тому ми обговорювали цю можливість. Ми повинні були розписатися 4 роки тому в Європі, але через проблеми з авіарейсом ми так і не потрапили на розпис, хоча нас чекали друзі й навіть пастор. Тоді ми подумали, що, може, це знак і розписуватися все ж не варто. А ось нещодавно Аня сказала, що хоче зі мною розписатися. Тому що в нашій країні в нерозписаних людей маса проблем: будь-яке нажите разом майно, або нещасний випадок з одним із членів сім'ї ставить в нерівні умови людей у зареєстрованому й незареєстрованому шлюбі.

Якби Аня була офіційно моєю дружиною, її б зараз не депортували в Придністров'я, наприклад. Вона б здобула тут офіційний статус. Дуже багато проблем вирішилося б таким чином. І людей, які потребують офіційного оформлення — багато. Просто ми ж розуміємо, що будуть казати інші, мовляв, навіщо це в нашій країні, не на часі.

Текст: Аліна Шубська
Фото: з родинного архіву
Ілюстрація: Наталя Целюба
Made on
Tilda