Допомога та підтримка — наші головні сімейні цінності

Наташа й Артем, гетеро сім'я без дітей.
Розкажіть історію своєї родини.

Наташа: Ми познайомилися через спільних друзів. Мені потрібно було дістатися з Києва до Одеси, а Артем якраз їхав туди на машині, ми обидва написали про це у фейсбук і наша спільна подруга нас познайомила. По дорозі в Одесу ми 5 годин проговорили про все на світі й у нас виникла певна емоційна прив'язаність.

Але зустрічатися ми почали десь через півроку, досить довго одне до одного придивлялися, тому що обидва цінували свій особистий простір і не шукали близьких взаємин. Ми зустрілися на фестивалі Next Sound і відтоді почали листуватися, ходити іноді разом у кіно і дружити.

Ми обидва досить скептично ставимося до концепції дня закоханих, тому 14 лютого, я покликала Артема в гості грати на приставці в Мортал Комбат, що, на мою думку, досить не романтично. У якийсь момент пізно ввечері ми зголодніли й не змогли взагалі нікуди додзвонитися, щоби замовити їжу — усе або вже не працювало, або просто не брали слухавку. Тоді ми поїхали повечеряти в ресторан, де нас пригостили печивом із передбаченнями, які звеліли нам вирушити на пошуки пригод, і ми вирішили поїхати на вечірку, на якій усе й почалося.

А ось жити разом вирішили досить швидко й тут нас підштовхнули обставини — мені потрібно було з'їхати зі старої квартири, а ремонт у новій ще не був закінчений, і Артем запропонував переїхати до нього. Батьки були раді.

Нашій сім'ї вже 5 років.

Як ви думаєте, така сім'я, як ваша — часте явище в Україні та світі?

Артем: Така сім'я як наша — це дуже часте явище в Україні та світі, тому ми відчуваємо мінімум тиску від суспільства, родичів.

Загалом, тиснуть на нас батьки, причому переважно Наталчині. Перші пару років головним питанням було, коли ж ми одружимося, але потім це стало неважливим, тому що годинник цокає й час вже заводити дітей.

Наташа: У якийсь момент я пояснила мамі, що ми поки не впевнені чи хочемо мати дітей і вона певною мірою мене зрозуміла, але повністю прийняти це не змогла й іноді трапляються рецидиви: рідкісні боязкі жарти на тему дітей або тости з засекреченими побажаннями "тупоту маленьких ніжок у вашому домі ".

Найсмішнішим було, коли моя тітка, яка захоплюється всякою езотерикою, змовницьки мені сказала, що прорахувала мій гороскоп і що я «Змієносець», а це дуже рідкісний знак і означає, що "світ" покладає на мене дуже велику і важливу місію. І, оскільки я жінка, то ця місія, звичайно ж, дітонародження!


Є люди, які не визнають вашу сім'ю "сім'єю". Що б ви сказали таким людям?

Наташа: Оскільки ми не розписані офіційно й не вінчані, тому що атеїсти, звичайно знайдуться люди, які не визнають нас "сім'єю", але таких людей обмаль. Якби такі знайшлися, ми б сказали їм, що це наша особиста справа.
Що для вас "нормальна сім'я"?

Наташа: Не дуже люблю визначення "нормальності", тому що воно як би автоматично визначає все інше в "ненормальне". Але, загалом, "нормальна сім'я" — це добровільний союз дорослих людей, які вважають або називають себе родиною. Ну й батьки, діти, брати, сестри — це теж сім'я.


Розкажіть про свої сімейні цінності.

Артем: Найголовніша наша сімейна цінність — це допомагати й підтримувати одне одного. Кожен із нас робить посильний внесок у побут і в емоційні відносини. І кожен із нас розуміє, що те, що не зроблю я, ляже на плечі партнера, тому в нас усе сімейне навантаження, фізичне й емоційне, ділиться приблизно порівну. Ми обидва хочемо, щоби партнерові було комфортно і приємно жити, тому намагаємося не створювати напруги й намагаємося один одного чути, підтримувати й чимось радувати.


Чи важливе для вас питання офіційного оформлення ваших взаємин і чому?


Наташа: Оскільки ми можемо безперешкодно офіційно оформити наші стосунки, ми не поспішаємо це робити.Однак, ми вважаємо за необхідне мати таку можливість. Наприклад, щоби розповісти всім про свої стосунки і відсвяткувати це з друзями. Або для того, щоби мати законну можливість подбати про партнера в непередбаченій ситуації. А ще для того, щоби спростити відносини між сім'єю й державою.

Не знаємо, що може підштовхнути нас до офіційного оформлення. Ми начебто бачимо всі плюси, але це ж треба знайти час, щоб усім цим зайнятися, подати документи, зрозуміти чи хочемо ми якось це святкувати. Швидше якась необхідність може нас до цього підштовхнути. Наприклад, переїзд в іншу країну.


Текст: Аліна Шубська
Фото: Нікіта Карімов
Ілюстрація: Наталя Целюба
Made on
Tilda