У сім'ї важливо вміти відповідати за свої вчинки та нікого не засуджувати

Наталія Ісаєва, жінка, яка живе з ВІЛ, має чоловіка та 2 дітей
Розкажіть історію своєї родини.

Наталія: З чоловіком я познайомилася в реабілітаційному центрі: у мене була алкозалежність (для ВІЛ-позитивних якраз були безоплатні програми), я перебувала 28 днів у програмі закритого типу по системі «12 кроків». Хоча, багато хто в центрі стверджував, ніби я почну пити, щойно з нього вийду — моя тверезість тривала понад 7 років.

А мій майбутній чоловік, Віталій, там був як наркозалежний. Романтичні стосунки в центрі були заборонені, але, оскільки я там проходила по безоплатній програмі, а йому допомагали матеріально батьки — він постійно допомагав мені то сигаретами, на які в мене не було грошей, то іншими дрібницями. Так і зблизилися.

А вже «на волі» в соціумі, коли ми повернулися, почали спілкуватися ближче. Хоча, він тоді був одружений, а я все ще жила з батьком свого сина в цивільному шлюбі й надавала сексуальні послуги за винагороду. З цивільним чоловіком не було жодних проблем у плані моєї роботи. А от нинішній чоловік так досі й не може зрозуміти, що це робота, а не зрада. І ми досі варимося в цій каші: я намагаюся продертися через його сімейні засади виховання про міцну зв'язку любові із сексом.

Десь 7 років ми вже в офіційному шлюбі. А так — набагато довше разом, але складно порахувати, тому що ми сходилися, розходилися, він розлучався, я йому допомагала. Але після першого ж сексу я завагітніла від нього, ось так зійшлися зірки.

Він ВІЛ-негативний, у нас дискордантна пара: я дуже давно на терапії, тому в мене нульове вірусне навантаження й передати комусь вірус статевим шляхом майже неможливо. Тому ми й не використовували контрацепцію, тож я змогла завагітніти.

Як ви думаєте, така сім'я, як ваша — часте явище в Україні та світі?

Не знаю, чим родина незвичайна, загалом вона звичайна і патріархальна: чоловік, жінка, діти. Поки оточення не дізнається, чим вона відрізняється, що я — ВІЛ-позитивна секс-працівниця, а він — наркозалежний на замісній терапії. Плюс те, що в такому статусі в нас двоє дітей, хоча ВІЛ у мене виявили ще під час вагітності сином, йому зараз 22. І людям рве шаблон, що діти здорові, багато хто досі думає, що у ВІЛ-позитивної матері й діти обов'язково будуть хворими. Мені хотілося б, щоби люди відмовлялися від цих старезних міфів.

Про статус я дізналася в 98-му році, гінекологиня, до якої я ходила під час вагітності на облік у смт Кіровоградської області, волала на мене, мовляв, я скоро помру, тільки от народжу дитину зі страшними патологіями. Давила на мене, щоби я зробила аборт. У спину, як я тільки вийшла з кабінету, кричала санітарці: «Йди вимий після "спідозної"». А там само в черзі сиділи всі жінки мого смт. Мені навіть через це довелося виїхати звідти. Тоді, у 90-ті, у людей не було жодних про це знань і мені далося важко.

Під час народження доньки ставлення було кардинально інше, до того ж, вплинув мій рівень обстоювання своїх прав. Тоді, під час першої вагітності, я не могла оперувати ні законами, ні знаннями, які захистили б мене, як ВІЛ-позитивну людину, від дискримінації.

Ось, власне, чим відрізняється наша сім'я від загальноприйнятої патріархальної парадигми.


Є люди, які не визнають вашу сім'ю "сім'єю". Що б ви сказали таким людям?

Таких немає, хіба що в нас швидше різні гендерні ролі: я за тиждень після пологів, наприклад, уже махнула на конференцію, а він такий «домогосподар» і любить проводити час з донькою, займатися хатніми справами, готувати. Хоча, у перший раз сильно переживав, як впорається з немовлям: я підбадьорила його, що він молодець і у нього все вийде. Показала, як робити суміш, доглядати, і з цього ж першого тижня він спокійно і відмінно дивиться за дочкою.

Хоча, перегини в цьому плані теж не дуже гарні. Я тепер розумію клієнтів, які скаржилися мені на дружин: я так само іноді можу поскаржитися на свого чоловіка. Коли в мене акції, зустрічі, конференції, а в нього будинок і побут, це зовсім різні світи.

Коли ми жили в гуртожитку з батьками Віталія, у нас була спільна кухня. Його батько завжди лаявся, якщо я була на роботі, а він готував: мовляв, це не чоловіче, а бабське діло. А той відповідав, що нічого не бабське, просто хоче зробити мені приємне. Мама теж жару у вогонь підкидала: ніби в мене хтось є, раз я стільки поза стінами дома пропадаю. І, хоч у ті моменти він мене захищав, його ревнощі це тільки посилило.

А в моїй компанії, серед активістів, будь-який розподіл ролей у сім'ї нормальний.

Що для вас "нормальна сім'я"?

Однозначно це поняття не обмежується двома гендерами «чоловік і жінка», двома особами та наявністю чи кількістю дітей. Це може бути більш ніж дві особи, різних гендерів.

Важливо, щоб у сім'ї була повага. І взаєморозуміння — мені, наприклад, цього в родині бракує. Щоби не боятися почути звинувачення у відповідь на правду. Щоби тебе не засуджували. Якщо я така людина, яка не терпить моногамії, то іноді замислююся: навіщо ж я виходила заміж? Мені доводиться сковувати свої природні потреби і водночас найобразливіше, що мене все одно ревнують.


Розкажіть про свої сімейні цінності.

Мій чоловік — як ще одна дитина. У мені він знайшов маму, яка його буде опікати. Так що вся моя сім'я будується на опіці, до того ж, на моїй опіці.

Я бачу мінуси у вихованні в сім'ї чоловіка, вони не дали йому навичок для самостійності, тому в нашій сім'ї прагну виховати дітей інакше: вміти приймати рішення й не боятися брати відповідальність, помилятися і визнавати помилки.


Чи важливе для вас питання офіційного оформлення ваших взаємин і чому?

Так, це мій перший офіційний шлюб за всі роки моїх стосунків та усвідомленого статевого життя. З багатьма я жила в цивільному шлюбі, зокрема з одним із моїх клієнтів: ми прожили з ним 4 роки, поки його батько не зрозумів, що казка про наше знайомство — неправда й не дізнався, як я заробляю. Він став до мене домагатися й на цьому ті стосунки закінчилися.

Що стосується офіційного шлюбу: швидше я Віталія на собі одружила. Зараз, звичайно, іноді замислююся: а навіщо мені був потрібен цей шлюб? Оскільки будь-які стосунки — це певна вигода, офіційний штамп ніс головну вигоду — щоби наша дочка була якось захищена, забезпечена в плані житла, щоби він був для неї й на папері, за законом, офіційним батьком.

Текст: Аліна Шубська
Фото: Нікіта Карімов
Ілюстрація: Наталя Целюба
Made on
Tilda